Онлайн
Зараз на сайті: 2 гостей
Зареєстрованих користувачів немає
|
Machinarium
|
Автор: Mentis
|
|
Дата публікації: 21 грудня 2009
|
|
Категорія: огляди
|
Розробник: Amanita Design
Видавець: Amanita Design
Дата виходу: 16 жовтня 2009
Жанр: Старий добрий poin-and-click adventure
Machinarium в базі ігор Gamau.net
Він сміливий та сором’язливий, довгий та короткий, юний та іржавий – безіменний робот сюрреалістичного світу гри Machinarium. Це, незбагненне своєю простотою та достовірністю, творіння чеських молодиків із Amanita design, за короткий час стало живою класикою й перебуває на перших місцях усіх можливих чартів комп’ютерних ігор.
Всесвітня істерія, пов’язана з появою Machinarium’у, цілком виправдана. Одні вкотре сповнилися надією на відродження жанру point-and-click adventure. Інші з полегкістю відкинули важкі шотґани та важелі правління уявними імперіями, щоб на 6-8 годин поселитися у місті, де механічний рух та німе спілкування – це життя у всіх його проявах. І тільки реалісти методично, клік за кліком кайфують, розуміючи, що доторкнулися до прекрасного.
Діалоги, зрозумілі кожному землянинові
|
|
Єдине місто на планеті Machinarium
|
Казки зі свічкою в руках
Хороший кінець для банальної драми став цікавим початком для Machinarium’у. Нашого маленького металевого протеже з вершини невідомої вежі викидають на смітник. Не впадаючи у відчай, ми швиденько проходимо просте введення в ґеймплей та вирушаємо на зустріч пригодам.
Сюжет простий, як двері. Ми повинні пробратися у місто, піднятися на вершину найвищої вежі, мимоволі покарати лиходіїв, допомогти усім, хто цього потребує та… Власне, оце «та…» стане зрозумілим лише наприкінці, коли до горла підбереться ком сентиментального співпереживання.
Дорогою до the end’у ми визволимо роботів-в’язнів, поремонтуємо музичні інструменти роботів-лабухів, оживимо робота-ведмедика – улюбленця робота-здоровили. Взагалі, роботів буде так багато, що через якийсь час вам почне здаватися химерним життя біологічної форми. Єдині живі, у звичному сенсі, істоти – це мухи та рослини. Іржа тут зовсім не ознака занепаду чи недогляду – це мов лупа, що сиплеться нам із голови. Мов пам’ятник попереднім рокам, нерухомо сидітиме в одній із локацій робот із Samorost 2 – іншої, безумовно цікавої, гри Amanita design.
Самотність стане найсильнішим почуттям, яке турбуватиме гравця протягом усього грального часу. Тільки це буде не дика відчайдушна самотність, коли хочеться лізти на стіни. А відчуття, яке виникає, коли ми щойно попрощалися з другом чи коханою людиною.
Ранкова гімнастика на дні провалля
|
|
Тільки, щоб приманити песика
|
Тисни на клавіші – пізнаєш світ
Тут є усе, до чого ми звикли в класичних квестах, з незначними нововведеннями та видозмінами. Інвентар доступний при наведенні курсору мишки до верхнього краю екрану, меню – до нижнього. Клікаємо в якесь місце – робот підходить. Якщо не можемо до чогось дотягтися, то розтягуємо або стискаємо робота, мов баян. Кожну підібрану річ, робот закине в себе, широко роззявивши рота.
Найцікавішим елементом ґеймплею стала система підказок. З її допомогою у вас не виникне проблем із проходженням гри. Підказки поділені на два рівні, щоб не розкривати усіх подробиць грального процесу одразу. Коли ви застрягли в якомусь особливо складному місці, натисніть на лампочку в правому верхньому кутку екрану – виникне малюнок із зображенням того, що мало б наштовхнути вас на логічне вирішення проблеми. Якщо не допомогло, користуємося книгою. Тут дещо складніше. Для відкриття електронно-механічного замку на книзі, потрібно пройти коротку міні-гру. Коли ж ви з цим справитеся – книга відкриється і в ній ви побачите детальну інструкцію у картинках для локації на якій ви перебуваєте.
Головоломки та міні-ігри настільки органічно вплетені у сюжет, що ми переймаємося проблемами робота мов своїми власними. Скажімо, ви зустріли робота-саксофоніста, який не може грати без клавіш у його саксі. Як би ми не билися головою об стіну у пошуках цих самих клавіш, їх ніде немає. Та коли ми підсідаємо за стіл до старого робота, щоб зіграти з ним у гайки-болти (хрестики-нулики по-нашому) і виграємо, йому уривається терпець і болти розлітаються на всі боки. Ми помічаємо, що то не болти, а, необхідні нам, клавіші для саксофону. Або ви помітили, що птах, який сидить на дроті, повторює за вами усі рухи. Тому, повторивши кілька разів стиснення й розтягнення робота, ви змусите пташку розхитати дріт так, що той порветься, і ви зможете використати це у подальшому проходженні.
Розробникам вдалося дотриматися золотої середини у складності головоломок. Були б вони дуже складними і нелогічними, як в Aura’х чи Myst’ах – юзери кинули б це з виразом розчарування на обличчі. І навпаки, надто прості завдання зробили б гру нудною. А так кожна людина із посередніми розумовими здібностями зможе подолати кожну інтелектуальну перешкоду Machinarum’у. Посвячені у жанр не розчаруються також, з легким сумом згадуючи шедеври попередніх років.
Міні-ігри заслуговують окремої уваги. Їх тут набереться з десяток. Будуть і класичні п’ятнашки, і, відомі ветеранам комп’ютерних ігор, - Space invaders. Найцікавішою виявилася фінальна міні-гра, де потрібно було блукати лабіринтом підсвідомості велетенського розуму міста роботів.
Важкий метал із джазовим відтінком
|
|
Чужі завітали до нас на сніданок
|
Квіти на руїнах
Технічно гра реалізована засобами flash-анімації. Кожна локація – це не пререндерена 3D-модель, як буває у більшості квестів, а детально вималювана вмілою рукою художника Адольфа Лачмана картинка концепт-арту. Кожний екран заслуговує лягти шпалерами на ваш робочий стіл. Всі деталі витримані у стилі естетики занедбаності та творчого безладу. Жодний активний предмет на локації не виділяється на тлі загальної картинки. Завдяки чому ми віримо у те, що онта швабра справді була забута на сейфі невідомою прибиральницею, а не поставлена на нього дизайнером рівня.
Музика, випущена на окремому диску, – важливий елемент у формуванні незабутньої атмосфери світу Machinarium’у. Іноді хотілося припинити грати, щоб просто сидіти і слухати музичні треки Томаша Дворжака.
Бути…
У порівнянні з попередніми іграми Amanita design, Machinarium перебуває на наступній сходинці еволюції. При цьому розробникам вдалося не розгубити свій внутрішній шарм, легке божевілля та оригінальність ідей, досягши професійного, конкурентоспроможного рівня. Якуб Дворський, керівник проекту так і каже: «Це наша перша гра повного метру». А ми можемо бачити, що «метр» плавно переріс у кілометри коментарів на форумах та сотні рецензій у найрізноманітніших виданнях.
Нещодавно Pixar демонструвала, як засобами простої 3D-моделі можна передати широкий спектр людських емоцій. Хлопці із Amanita design пішли ще далі, сягнувши так просто глибин чиєїсь світлої душі. Грати у Machinarium – те ж саме, що дивитися фільми Гічкока, чи слухати Баха. Кожна людина, що поважає себе, повинна орієнтуватися у класиці. |
Щоб залишати коментарі потрібно залогінитися
|
Останні файлові надходження
Наші друзі
|
